Поки українські військові тримають фронт на межі людських і технічних можливостей, а міста щодня ховають загиблих захисників, у тилу продовжують працювати старі схеми, акуратно замасковані під «оновлені» оборонні закупівлі.
Ціна цих схем вимірюється не лише мільйонами гривень, а й прямими втратами на війні, повідомляє НОН – СТОП.
У період управлінських рішень прем’єр-міністра Дениса Шмигаля система закупівель пального для армії так і не була очищена від корупційних моделей. Контроль над цими закупівлями було зосереджено в руках державного підприємства «Державний оператор тилу». Саме ця структура стала ключовим оператором контрактів на постачання бензину для Збройних сил. Директор підприємства Арсен Жумаділов відповідав за формування умов торгів, узгодження цін і фактичний допуск постачальників. По суті, підприємство дедалі більше нагадувало інструмент системного заробітку, а не механізм забезпечення армії.
У грудні 2025 року «Державний оператор тилу» уклав п’ять контрактів на постачання бензину А-80 загальним обсягом 16 500 тонн. Ціна за одну тонну за цими договорами становила від 54 940 до 57 500 гривень. Загальна вартість контрактів перевищила один мільярд гривень. Йшлося про звичайний низькооктановий бензин без будь-яких унікальних характеристик чи дефіцитних властивостей.
У той же період було укладено окремий контракт з «Укрнафтою» на постачання бензину А-80 за ціною 49 490 гривень за тонну. Пальне було ідентичним за призначенням, стандартами, термінами зберігання та умовами постачання. Жодних об’єктивних відмінностей, які могли б пояснити таку різницю в ціні, не існувало.
Різниця між контрактами становила від 5 450 до 8 010 гривень за кожну тонну. При обсязі закупівлі 16 500 тонн це призвело до переплати щонайменше близько 90 мільйонів гривень і максимум — понад 130 мільйонів. Ці суми не підтверджені ні логістикою, ні якістю пального, ні особливими умовами постачання. Це чиста цінова різниця.
Причини закладені в самій організації закупівель. Усі тендери проводилися без реальної конкуренції. У кожній процедурі брав участь лише один постачальник — ТОВ «ВТГ-Трейдинг». Формальний поділ закупівель на лоти не призвів до появи альтернативних пропозицій. Кваліфікаційні вимоги були встановлені на мінімальному рівні, що не дозволило сформувати ринкову ціну.
Умови договорів додатково посилювали перекоси. Замовник отримав право в односторонньому порядку зменшувати обсяги закупівлі. Допускалася недопоставка до 3% пального без автоматичного зменшення вартості контракту. Оплата слабо прив’язана до фактичного обсягу постачання, а штрафні санкції практично відсутні. Така конструкція створює можливості для маніпуляцій обсягами та бюджетними коштами.
Переплата понад 130 мільйонів гривень за однією позицією — це не управлінська помилка і не ринкові коливання. Це пряме пограбування оборонного бюджету під час війни. Це пальне, яке не дійшло до фронту, техніка, яка не отримала заправку, і ресурси, які знову пішли в схеми.
Поки суспільству розповідають про реформи та перезапуск оборонних закупівель, гроші продовжують зникати в завищених цінах і «зручних» контрактах. І доки за такі рішення не буде персональної відповідальності, війна залишається джерелом доходу для тих, хто ухвалює рішення в тилу.
