Небезпека літніх обстрілів: вода за графіком і пересувні водокачки

Можливі загрози та наслідки Атаки ворога на водну інфраструктуру можуть створити загрозу не лише для побутового споживання води, а й для функціонування каналізації та опалення:
– графіки подачі води можуть бути введені через пошкодження насосних станцій та очисних споруд у багатьох регіонах, у тому числі й у столиці;
– каналізаційний колапс – без стабільного тиску у водопроводі системи водовідведення не зможуть функціонувати, що загрожує санітарними катастрофами в містах;
– опалення – оскільки вода є теплоносієм у тепломережах, удари по водоканалах автоматично підривають підготовку та проведення опалювального сезону;
– ризик епідемій: відсутність чистої води та непрацююча каналізація створюють умови для поширення хвороб.
За оцінками експертів та урядових структур, найбільші ризики потрапити під удари мають стратегічні об’єкти:
– на Харківщині, де 14 квітня 2026 року вже було зафіксовано атаку КАБами по найбільшому водосховищу регіону;
– у Києві та центральних областях – через високу концентрацію населення та складність інженерних мереж, які важко швидко відновити або зарезервувати.
Кабмін та ДСНС закликають українців створити запаси води:
– питної – мінімум 2-3 літри на особу на добу (бажано мати запас на 72 години);
– технічної – використати усі великі ємності (баки, каністри) для потреб гігієни та туалету;
– фільтрація – оновити запаси домашніх фільтрів або таблеток для знезараження води на випадок використання неочищених джерел.
Відновлення водної інфраструктури є складнішим за енергетичне, оскільки воно потребує заміни магістральних трубопроводів та унікального обладнання очисних станцій, тому експерти прогнозують тривалі проблемиу разі подальших масованих атак. Вразливі ланки інфраструктури Ключовими елементами інфраструктури є видобуток води, її фільтрація та подальше транспортування мережами (водогони).
Згідно з припущеннями РБК-Україна, навряд чи агресор зосередить зусилля на знищенні очисних споруд. Такі атаки не принесуть росіянам бажаного масштабного хаосу. Навіть у разі погіршення якості ресурсу в мережі, він залишатиметься придатним для побутових потреб та функціонування стоків. Питання ж питної води можна вирішити шляхом її підвезення.
Руйнування підземних систем розподілу – завдання не з легких. Це розгалужені комунікації та станції перекачування, пошкодження яких спричиняє лише точкові аварії на конкретних ділянках.
Тому, як зауважило джерело видання у державних структурах, пріоритетним об’єктом для ударів ворога можуть стати пункти водозабору. Їхня конфігурація індивідуальна для кожного регіону.
Ресурс зазвичай беруть із річок або, в окремих випадках, з артезіанських джерел. Проте більшість українських міст критично залежать від єдиного водозабірного об’єкта. Лише великі мегаполіси мають кілька точок для забору води.
Це створює значну загрозу: вихід з ладу всього однієї установки може повністю паралізувати постачання для всього міста.
Для прикладу, відновлювальні роботи на миколаївському водогоні, що постраждав ще у 2022 році, тривали роками і потребували інвестицій понад 6 млрд грн. Повноцінну подачу води там відновили тільки наприкінці 2025-го.
На думку віцепрезидента Української водної асоціації Артема Шири, найвірогіднішими цілями ворога можуть стати саме водозабори та вузли перекачування. “Насоси важко знайти (для заміни – ред.), а ремонт займе тижні”,- зазначив він. Головною проблемою галузі є дефіцит дублюючих потужностей, які б могли замінити пошкоджені об’єкти в екстрених ситуаціях. “У нас часто працює одна система забору. Але навіть там, де є резервна, вона знаходиться фактично в одному приміщенні з основною – буквально за пару метрів. Поруч і два насоси – основний і резервний, і дві лінії передач. Якщо буде потрапляння, то одразу зруйнується все”,- пояснив Шира. За відкритими даними, зараз розглядається можливість створення альтернативних джерел водопостачання. Втім, побудувати та запустити їх до літа майже неможливо, оскільки такі проєкти потребують для реалізації від 9 місяців до року.
Як оперативне рішення розглядають впровадження пересувних станцій – свого роду мобільних помп. Вони здатні змінювати позиції на водоймах у разі знищення стаціонарних комплексів. “Взимку ми використовували мобільні генератори. За такою ж логікою ми хочемо зробити і з водою. Зрозуміло, що ми возитимемо не воду, а обладнання, яке переміщатиметься річками і працюватиме як альтернативний водозабір”, – зазначив експерт. За його словами, частина необхідних агрегатів уже замовлена, іншу виготовляють вітчизняні підприємства. Йдеться щонайменше про шість таких станцій. Їхня продуктивність буде значною – від 100 до 300 тис. куб. на добу.
Таких потужностей вистачить для великих міст – Вінниці, Кривого Рогу, Запоріжжя, Полтави чи Миколаєва. Проте для таких гігантів, як Київ, Львів або Одеса, знадобиться по кілька подібних установок.
Мобільні помпи можна розгорнути набагато швидше, ніж зводити капітальні споруди. Вони слугуватимуть тимчасовим рішенням у критичні періоди, хоча це й супроводжуватиметься певними труднощами. Режим подачі за розкладом Фахівці вважають, що у випадку, якщо водозабори постраждають, то навіть використання альтернативних варіантів не вбереже від запровадження графіків.
Сфера водопостачання є децентралізованою, на відміну від енергетики з її “Укренерго”, вона не має єдиного центру керування потоками.
Відповідальність за забезпечення водою лежить на місцевому самоврядуванні, тому саме громади визначатимуть години роботи мережі.
Найбільша небезпека загрожує таким регіонам, як Луганщина, Донеччина, Чернігівщина, Сумщина, Харківщина, Запоріжжя, Дніпропетровщина, Одещина, Миколаївщина та Херсонщина. Київ також залишається під загрозою. По суті, всі 2 тис. км прикордоння є вразливою зоною. Як захищають водну інфраструктуру Захист водних об’єктів інтегровано у загальні плани стійкості разом із відновленням енергетики. Уже затверджено 28 проєктів, проте активність регіонів нерівномірна: західні області подали мінімум заявок або взагалі утрималися.
Схема фінансування залежить від близькості до фронту:
– прифронтові зони – 90% покриває держбюджет, 10% – громади;
– інші регіони – пропорція 80/20;
– Київська область – розподіл 50/50, при цьому сама столиця має фінансувати автономність систем лише власним коштом.
Головною перешкодою є відсутність чіткості з бюджетом. Кредити від ЄС поки не погоджені для цих потреб. Додатково ситуацію ускладнює борг держави перед водоканалами у понад 72 млрд грн через незмінні тарифи та скасування пільг на газ для громад.
Для захисту об’єктів водопостачання застосовують ті ж методи, що й в енергетиці: бетонні споруди, габіони (об’ємні сітчасті конструкції з металевого дроту подвійного кручення або зварних панелей, які заповнюють камінням, щебенем чи піском), посилення ППО.
Київське водосховищеоцінюється як добре захищене та стійке до руйнувань. А щодо Бортницької станції аераціїрозглядають сценарії захисту, де основний ризик – в екологічних наслідках, а не у припиненні роботи каналізації для містян. Стратегічні перспективи У перспективі Україна планує відмовитися від радянської моделі єдиного джерела води, орієнтуючись на досвід Ізраїлю та ЄС (2-3 резервні джерела на місто). Також обговорюється створення НАК “Вода України” для повної інвентаризації та управління галуззю.
Фахівці вважають, якщо не забезпечити стабільне водопостачання влітку, це зірве підготовку до опалювального сезону, оскільки робота котелень критично залежить від наявності води. Ворог добре знає слабкі місця нашої застарілої системи, тому зволікання з її модернізацією є неприпустимим.
Галина Гірак